Дітей, ало, серед росіян повно людей, які ненавидять усіх, хто воює за нібито благо Росії. Я сама читаю коментарі захоплених росіян, які радіють цьому і думаю щоразу, як це взагалі може жити у людей у головах.
Адекватні люди не бажають зла, ало, навіщо звинувачувати всіх росіян просто за те, що ми народилися тут? Ми не бажаємо зла Україні, і я, припустимо, багато разів плакала від цього. Що мені дуже погано від цієї ситуації. Я розумію, що вам тяжко, але що зробить звичайний народ? Вийде надвір, гаразд, нас посадять, що далі? Начебто ви не знаєте російську владу, вони всі [цензура] класти хотіли на думку людей.

Я, як російська, сподіваюся, що Україна переможе. Бажаю всім вам добра та миру, хоч ви ненавидите звичайних громадян теж.
Зрозумійте, що добрих росіян багато! Не треба всіх рівняти з урядом. Багато хто сподівається на перемогу України. Ми хочемо, щоб ви жили у світі. Зрозумійте наш бік, хоч це й тяжко. Добра вам і нам. Ми хочемо миру.

Будь ласка, не треба думати, що думка путіна – це думка всієї країни. Тупих багато, але тих, хто жалкує та плаче разом із вами, більше. Ми сподіваємося. Точніше чекаємо. Чекаємо на мир.

seeva: Алокайте, не алокайте, але. Я знаю, що є кому шкода. В мене самої є подруга дитинства, етнічна українка, яка живе в москві багато років. З нею я тримаю контакт, і знаючи як їй шкода і т.п. я, дивлячись на трагедії, які скоює ваш народ не можу сприймати ніякого росіянина, навіть свою подругу.

До прикладу, на разі наші волонтери під обстрілами і неймовірними ризиками для життя заплили на лівий берег Херсонщини, який під окупацією і де росіяни просто полишили людей на смерть і втікли, не провевши жодної евакуації. Так от, наші волонтери кажуть, що там плаває купа трупів. І людей, і тварин. А інщі три доби сидять на дахах і дивляться на це. Вмирає флора і фауна, в людей немає води у сусідніх областях.

І до вас питання: як ми маємо до вас ставитись? До тих, які бажають нам добра, але день за днем в нас все більше і більше болю? Я, проживаючи в Києві, щоночі не сплю та чую вибухи. Очікуючи, може сьогодні мене вб'є. Як я маю до вас ставитись?

Чесно кажучи, на вашому місці, я би просто нікого не намагалась переконати. Якщо ви чекаєте нашої перемоги, це добре, звісно, але якщо ви особисто нічого не можете зробити для цієї перемоги і меншої кількості жертв - мовчіть. Не вмовляйте українців на гарне ставлення.

Я, перебуваючи в такому стані… коли їжа до горла не лізе, відчуваючи біль мого народу, маю в голові виправдовувати ваш і себе заспокоювати, що не всі такі? Мені вже, чесно, все одно.

Було не все одно на перших місяцях повномасштабної війни. Було не все одно до обстрілів всіх областей цивільного народу. Не все одно, до поки не прилетіла ракета вдень в торговий центр, де люди згоріли заживо, які просто пішли купити продуктів. До вбивства АЗОВу в Оленівці. Катувань полонених, заснятих на відео.

В мене вже немає ніяких виправдань. Півтори роки весь світ і ви в тому числі просто наблюдає онлайн, як ми гинимо.

seeva, seeva: Просто як, на вашу думку, ми маємо переживати цей біль, який сягає критичної точки?

seeva: ну і припустимо. "Путін" забрав вашого умовного брата/тата/коханого на службу і відправив на територію України. Там йому дали наказ підірвати дамбу, а він і підірвав, що ж робити. Які ваші емоції будуть? Тут вбиває не ваша влада, а люди, які беруть і роблять, що їм кажуть. Або самі хочуть це робити. І цих людей не якась там тисяча, сотні тисяч. Можливо, це ваш співробітник чи сусід будинку. Це не якісь зелені чоловічки, які з'явились не звідки.